• 25.09.2017

    Віталій Сідіченко: «Якщо є мистецтво в селі, то жива ще його душа…»

    Віталій Сідіченко, сільський голова села Пішки, що на Корсунщині, за фахом — ветеринарний лікар, працював у колгоспі до 2002 року, потім господарство розвалилося, потрібно було шукати роботу. Як кажуть, дізнався в ті часи почім фунт лиха. Чим тільки не займався: торгував медичними препаратами, був соціальним працівником у селі... Та не зневірився, не подався світ за очі, а зумів зберегти повагу до себе серед односельців. Тому й попросила громада стати сільським головою. Головує тут із 2006 року. Сільські пріоритети До складу сільської ради входять три невеликі села — Пішки, Нехворощ і селище Зелена Діброва. У самих Пішках зараз проживає близько 270 людей. — Люди активно цікавляться об’єднанням територіальних громад — ми хотіли до Корсуня приєднатися, але місцеві депутати проголосували проти нашого об’єднання з містом, — розповідає про виклики сьогодення Віталій Віталійович. — Тому зараз, після обговорення з громадою, хочемо створити об’єднану територіальну громаду з центром у Моринцях. У селі немає ні дитячого садочка, ні школи. На всю громаду планується навчально-виховний комплекс, який і зараз функціонує в Моринцях. У селі Пішки школа перестала функціонувати ще 1989 року, бо не було дітей. Приміщенню нашої школи більше сотні років, воно побудоване 1911 року у стилі українського архітектурного модерну, але зараз стоїть пусткою. Важко дивитися на нього, воно потребує негайного ремонту, ще кілька років — і будівля просто розвалиться. Я намагався відшукати інвесторів, які б вклали кошти у реставрацію архітектурної пам’ятки, але поки що зацікавлених немає. Була в селі й старовинна дерев’яна церква, але, на жаль, не збереглася. За що, як кажуть, хапатися, що рятувати спочатку не знав і новопризначений сільський голова. — Скажу чесно — як і багато колег-сільських голів, я зовсім не знав цієї роботи, не розумів навіть, з чого потрібно починати. Тобто бачив, звісно, всі сільські проблеми і мав бажання їх вирішувати, але чітко окресленого плану дій, інструментів впливу на ситуацію на той час в мене ще не було. І я звернувся за порадами до односельчан. Вони й допомогли мені правильно розставити пріоритети, визначитися з першочерговими завданнями. І зараз можу сказати, що зробив немало для свого села. Коли я починав головувати — грошей у скарбниці сільської ради не було зовсім, ми животіли на мізерну зарплату, а про бюджет розвитку ніхто тоді й не чув. І для душі, й для тіла Зараз, вийшовши у вечірню пору будь-куди в селі, приємно здивуєшся — вулиці освітлені. Хоча тут зізнаються — для сільської ради зараз оплачувати освітлення досить накладно, адже немає нічного тарифу. — Які ж ще зміни сталися в селі останніми роками? — запитуємо у Віталія Сідіченка. — Сільський будинок культури раніше розміщувався в приміщенні, що на вигоні, люди скаржились, що далеко ходити. Для зручності ми перенесли його, і зараз клуб — у центрі села. Доти це було приміщення гуртожитку, довгий час стояло занедбане. Люди зійшлися та гуртом хоч трохи його «приакуратили», винесли сміття, вимили підлогу та стіни. Але приміщення вимагало більше серйозних капіталовкладень, адже простояло пусткою довгі роки. Я звернувся за допомогою до районної ради, але мені відмовили. Та добра звістка прийшла з іншого боку — дізнавшись, що ми власними силами намагаємося відремонтувати клуб, Олег Васецький, директор ТОВ «НВФ «Урожай» додав до 40 тисяч гривень сільської ради ще 80 тисяч, і ми змогли нарешті закінчити ремонтні роботи. За ці кошти ми встановили нові вікна та двері, перекрили дах, переобладнали актову залу. Придбали й обладнання — музичний центр, більярдний та тенісний столи. І клуб ожив — зараз молодь щовечора приходить сюди поспілкуватися та цікаво провести час, особливо полюбляють гру в більярд. Актова зала нам була просто необхідна, бо маємо два аматорські колективи — жіночий «Намисто росяне» та чоловічий «Явори». Залюбки виступаємо перед односельцями, виїжджаємо й на концерти в інші села чи в район. Ми не оминули увагою й фармацевтичний пункт, що в нас один на три села. Його ми теж на прохання жителів наших сіл перенесли в приміщення, що у центрі села, де раніше розміщувалося поштове відділення. І теж відремонтували — замінили дах та утеплили будинок ззовні, встановили електричне опалення, оновили меблі. Придбали переносний електрокардіограф – у селі багато людей поважного віку, й такий прилад їм як знахідка. Плануємо ще придбати апарат УВЧ і обов’язково — прилад для проведення інгаляцій небулайзер, для діток це потрібно при респіраторних захворюваннях. Зміни на мільйон Підтримувати інфраструктуру села допомагає агрофірма «Дружба» — філія ТОВ «НВФ «Урожай», не відстають і місцеві фермери. — Фермерські господарства дають сезонну роботу місцевим людям, а ще готові завжди прийти на поміч — прогорнути взимку дорогу, вивезти сміття, привезти будматеріали, — голова села переводить тему розмови на сільську бюджетну арифметику. — Від агрофірми «Дружба» за рік маємо більше 50 тисяч гривень від соціальних угод. Торік благодійні кошти за два роки (а це 109 тисяч гривень) витратили на реконструкцію меморіального комплексу «Скорботна матір», встановленого в центрі села. Старі плити з написаними прізвищами загиблих у Другій світовій війні були вже майже зруйновані за довгі роки дощами та морозом. Людей в селі турбувало це питання. Це ж пам’ять про батьків та дідів, які поклали своє життя за визволення рідного краю. Ми замінили старі плити з написами на нові гранітні. Обабіч меморіалу поклали тротуарну плитку та висадили квіти. Зараз це окраса села. Бюджет сільської ради становить приблизно 1 мільйон гривень на рік. Тут намагаються хоча б потроху зарадити спільній біді чи не всіх сіл держави — ремонтувати дороги. З часом тут планують замінити асфальтне покриття, 54 тисячі гривень виділили на поліпшення ґрунтових доріг, а всього на ремонт доріг торік пішло 204 тисячі гривень. — Утеплили фасад клубу, на це пішло 163 тисячі гривень сільського бюджету, — продовжує Віталій Сідіченко. — Плануємо трохи підсобити й Моринській школі, адже там навчаються діти з нашого села. Виділимо їм субвенцію на заміну вікон. Село Нехворощ теж входить до нашої сільської ради, а отже і його будемо підтримувати. У найближчих планах — відремонтувати там сільський клуб та ФАП. Для нашого клубу ми придбали ноутбук та фотоапарат, хочемо незабаром придбати ще й сучасну музичну апаратуру. Намагаємось всіляко підтримувати нашу молодь, аби діти розвивалися, а як підростуть — щоб залишалися в нас у селі, а не виїжджали. Немає місця ледарству там, де живуть таланти Є в селі й проблеми, які характерні не тільки для села Пішки, а й для багатьох в Україні. Одна з таких — це люди й навіть цілі сім’ї, які не мають постійної роботи та й не хочуть ніде працювати, а всі свої негаразди запивають горілкою. Тут на такі проблеми не заплющують очі, а в міру можливостей намагаються знайти вихід. — У подібних ситуаціях мені найбільше шкода дітей, — розповів про проблему голова села. — Є сім’ї, в яких батьки позбавлені батьківських прав, а дітьми опікуються дід із бабою, є діти, яких ми забирали від батьків та розміщували в інтернаті, аби хоч трохи поліпшити їхнє життя. Долі в цих дітей різні, але, на жаль, виростаючи, вони схильні наслідувати приклад батьків, тиняючись селом без діла. Взагалі, сільська молодь часто інертна та безініціативна. Намагаємось якомога частіше залучати її до культурних заходів, що проходять у селі, зацікавити соціальними проектами. Адже один раз спрямувавши їхню енергію в русло цікавих конкурсів чи змагань, оточивши турботою, можна знайти відгук у душах молодих людей. Й замість випити по чарці хлопці зроблять суспільно-корисну справу. Люди часто підказують мені якісь цікаві ідеї, які варто втілювати в життя. Хочемо встановити в селі дитячий майданчик, бо він потрібний, дітки в селі є. Є в сільського голови ще одна ідея. У селі каскадом розташовані 5 ставків. Колись це була окраса та місце для відпочинку жителів та гостей села. А зараз — стоять порослі очеретом та замулені. Незважаючи на те, що ставки штучні, вони не пересихають навіть спекотного літа, тому що в них б’ють джерела. Там і риба водиться. — Моя мрія, — ділиться Віталій Сідіченко, — відродити ці ставки, щоб вони знову збирали навколо себе людей для активного відпочинку. Але щоб їх вичистити, потрібно замовити дороговартісну спецтехніку. На жаль, таких коштів ми поки не маємо, тож чекаємо на інвесторів, які б зацікавилися цим. Буде і їм користь, і громаді. Думки про перспективні проекти переводять розмову на тему місцевих митців: — Попри проблеми моє село багате на працьовитих і талановитих людей, — продовжує сільський голова. — У нашому селі проживає майстриня Наталія Тригубова, яка займається гончарством. Вона жителька Києва, але має в селі будинок і проводить у селі кожне літо. Наші дітлахи постійно товчуться влітку на її подвір’ї — їм дуже цікаво, як в руках гончара зі шматка глини з’являється посуд, сувеніри... І Наталія Петрівна не відмовляє, дає майстер-класи всім охочим, аби задовольнити їхню цікавість. Ще одна наша місцева жителька Валентина Мошенець — художниця, її картини є на виставках у черкаському художньому музеї та в музеї Корсунь-Шевченківського. Вона запропонувала нам свою допомогу й оформила та розмалювала сцену в сільському клубі, за що ми їй щиро вдячні. Ще у нас є музей старовини, який розміщений в одній із кімнат сільського клубу. Ініціатор створення такого музею — наша бібліотекар Ганна Бондаренко. Саме вона назбирала експонати для нашого музею — вишиті рушники, старовинні предмети побуту та посуд. Вважаю, якщо є мистецтво в селі, то жива ще його душа. А ще переконаний, що в наших силах відродити село, зробити його комфортним і привабливим. Спілкувалася Оксана КИРЕЙ. Історична довідка Село з’явилося в XVII столітті. Перші поселення в селі Пішки з’являються в ХІІ - ХІІІ століттях. Одними з перших, за переказами старожилів, були родини Гончаренків (за родом їх занять по виготовленню гончарного посуду). Поблизу Пішок було відкрито кургани ранньо-скіфського періоду, городище, селище, курганний могильник і скарб ювелірних виробів часів Київської Русі. У західній частині села археологи також знайшли земляне замковище з валами і воротами та ознаками кам’яних будівель.
  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *