• 21.01.2017

    Різдвяна подорож: із Петриків до Лапландії.

    Переможниця конкурсу «Від селянки — до панянки» сільський голова села Петрики в Городищенському районі Наталія Гибало днями здійснила казкову новорічну подорож до Лапландії. За день перед цим вона розповіла кореспонденту, як доля завела її аж у країну Санта Клауса. За словами Наталії Петрівни, взяти участь у конкурсі її спонукала багаторічна плідна співпраця з фірмою «Урожай». Від цього від орендаря сільських земель громада отримує основне — конкретну соціальну допомогу. А ще не забувають у фірмі й про навчання сільських голів. Від першого проекту — до першої мандрівки — Які ж ідеї дає орендар земель сільським головам? — Торік, наприклад, ця структура нас, сільських голів, вчила по-європейському писати проекти. Обіцяли: хто візьметься за цю справу, зможе потрапити до Польщі й вивчити досвід тамтешніх колег. Близько 30 осіб із різних областей взяли участь у навчанні, 10 осіб, в тім числі і я, вирушили у мандрівку. Мій проект тоді стосувався написання книги про історію села. Жодного рядка про Петрики за роки незалежності ніде не було написано. Довелося залучити вихідців із нашого села, які працювали в архівах Києва та Черкас. Знайшли інформацію, але ж видати книгу немає за що. Проект тоді виграв у конкурсі й ми надрукували-таки книгу. На громадських слуханнях у селі кожному зі сцени її вручили. Сьогодні вже визначилися, що варто зробити перевидання — розширити розпові­дями про кожну сільську родину. — А як ви потрапили у проект «Від селянки — до панянки»? — Мене зацікавив конкурс, бо я, стільки живу, ніколи не була в косметичному салоні, до речі, як і багато хто з сільських трудівниць. За косметику гадала, що то щось непотрібне. Але спливають роки, а молодість хочеться продовжити. Вирішила як експеримент відчути, як це — побувати в руках професійних косметологів і перукарів. Перед конкурсом я кілька днів нічого не їла, схудла на 4 кілограми (з 52 розміру «влізла» в 48-ий). Відчула, як працюють справжні професіонали й була приємно вражена. Вони додали краси всім учасницям проекту. А перемогти в конкурсі я навіть не сподівалася й не мріяла про Лапландію (саме такий приз передбачався за перемогу). Чому саме мені випала така честь — не розумію, адже всіх учасниць настільки вдало перевтілили! Більшість сільських проблем — не для Санти Всім сільським діткам від Діда Мороза з Лапландії Наталія Гибало, як ми вже дізналися по приїзді, привезла невеличкий сувенір. За її словами, приємні емоції треба передати всім діткам. Та ще перед поїздкою жінка пообіцяла: — Для себе в Санта Клауса не проситиму нічого. Можу хіба помріяти, щоб вирвати волосину з його бороди (як у фільмі про старика Хотабича), перервати її й загадати — щоб усі керівники в державі стали патріотами. Але то лише мрії. Як і задумка про переробне підприємство з виготовлення гарбузової олії в нашому селі. Люди масово сіють гарбузи, віддають це насіння за безцінь. А якийсь монополіст, продаючи його в Європу, має на цьому добрі гроші. То чому ж їх не спрямувати в громаду. А в нас усе вже для цього є: і сировина, і ринок збуту. Залишається організувати, збудувати... — А як же ті проблеми, на які скаржаться ледь не всі без винятку керівники громад?.. — Такі питання як водопостачання, освітлення, вивіз сміття — не турботи Санта Клауса. Ми з ними впораємося власноруч. Зараз уже все село освітлене. Зі сміттям також проблеми не маємо — в нас укладена угода з Вільшанською громадою, де діє звалище. А от водогону в нас не було ще з радянських часів, та люди не байдикують — у кожного своя криниця, більшість купили собі невеличкі насосні станції. Хто хоче, той робить собі цивілізовані умови життя і вони не гірші за міські й навіть дешевші. По патріотизм — до сусідів — Який, на вашу думку, рецепт успіху сільського голови? — Сільським головою має бути людина-ідеаліст, яка прагне працювати на громаду й при цьому не любить грошей. Решту всього можна навчитися. Я ж потрапила на цю посаду в якійсь мірі випадково. Працювала на пошті й так сталося, що захворіла дитина і на її лікування пішли всі гроші. Йде зима, топити нічим, а тут бачу ріжуть лісосмугу й возять машиною дрова. По 90 гривень машина — ціна символічна. Голові — дві машини, бухгалтеру, секретареві, касиру... А ми з чоловіком бігаємо в ліс по хмиз. Кажу, піду я до голови. Пояснила йому складну ситуацію, кажу, якби й нам машину дровець купити. В нас же в хаті таки ж три голоси — я, чоловік і свекруха — ми ж вас підтримаємо. Він на мене подивився, знаєш, каже, мені твої три голоси... Йду додому, плачу. Подумала й в останній день уже в 4 години подала документи — балотувалася на посаду сільського голови. Пішла в кожну хату в селі й пояснювала, що планую робити. Має Наталія Петрівна й власне бачення економіки країни: — Згадаймо традиції українського села — це маленькі «автономії», а не великі монополії. Потужний завод чи ферма в селі всю воду викачає, а по 10-15 курей у кожному дворі, ще яка живність — й людей забезпечать, і шкоди довкіллю не буде. І ще щодо сміття: в нас немає нормального виховання людини — не сміти, не кради, май повагу... Радянська мораль — закінчилася, а нової не привили. Люди, як і держава в цілому, живуть хаотично. В сусідній Польщі, — навпаки, навіть двори не обгороджені. Багато хто з бізнесменів живе скромно, не будує замків і не відгороджується від людей високими парканами, показуючи власний приклад, виховуючи. Роман КИРЕЙ, «Черкаський край».
  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *