• 21.12.2017

    Олег Васецький: «Моя сила і слабкість у тому, що довіряю людям»

    Тисячі людей знають Олега Васецького не лише як керівника потужного сільськогосподарського підприємства «Урожай», яке свого часу досягало найвищих рівнів урожайності у Європі, а і як ефективного лідера та професійного менеджера. У чому ж успіх компанії, як сформувати команду і для чого довіряти людям… Про це та інше в інтерв’ю з директором підприємства Олегом Васецьким. – Сьогодні «Урожай» – це близько 70 тис га землі, 1500 працюючих. А з чого фактично починався «Урожай»? – Тривалий час я працював у сільськогосподарській компанії «Маїс» разом багатьма нинішніми співробітниками «Урожаю». Але в якийсь момент усвідомив те, як має вибудовуватися моє життя в подальшому, і в «Маїсі» мені стало тісно. Згодом організував підприємство «Васко», яке було моєю першою спробою приватного бізнесу. Чому пішов своєю стежкою? Бо хотілося жити трохи краще, ніж на середньомісячну зарплату на ті часи. Прагнув сам стати господарем свого життя. «Васко» забезпечував дрібні підприємства добривами, паливом під майбутній урожай. Такі-собі відносини купи-продай. – Як формували команду навколо себе, адже й досі в «Урожаї» працюють люди, які були поруч з Вами від самого початку? – Для прикладу – один яскравий випадок. В один із днів до мене прийшла Марина Шмаль, нинішній фінансовий директор, а тодішній бухгалтер, і наполягала на тому, що, мовляв, елеватор, куди ми здавали зерно, недораховував нам гроші. Я спочатку звісно не повірив, а потім запропонував їй самій за свій рахунок їхати на елеватор і провести звірку документів. При цьому пообіцяв їй 10% від виручки у випадку підтвердження її припущень. Так і сталося: через два дні Марина Шмаль повернулася з крупною сумою. За виручені гроші вона купила тоді собі гарну дорогу дублянку. А головного бухгалтера я звільнив і її місце посіла Марина Олексіївна. Та в якийсь момент я зрозумів, що відносини на рівні купи-продай у бізнесі без своєї землі неправильні. Земельне питання часто почав порушувати із тими людьми, з якими заснував «Васко», але вони мене не зрозуміли. Тому через деякий час я заснував «Урожай», назву якому до речі підказав Петро Євич. – Як знаходили підтримку з боку підприємств-партнерів? – Тут не можна не згадати нині, на жаль, вже покійного Михайла Семеновича Корнієнка, який першим фактично повірив у нікому не відомий тоді «Урожай». Згодом до нас приєднався Володимир Братаніч, Канівщина, і в нас з’явилася земля, на якій треба було чимось працювати. І тоді ми купили першу нову одиницю техніки, це був подрібнювач рослинних решток «Шульте». Абсолютно непотрібна для нас на той час річ, як потім виявилося. Він був височезний, чіплявся до трактора і був чимось схожий на Змія Горинича. Він років 10 стояв у нас на тракторній бригаді, аж поки його хтось не купив. – З’явилася земля в «Урожаї». Відповідно, потрібна була і техніка? – Першого бувшого у вжитку трактора ми купили в Черкасах. Це був «Массей Фергюсон» потужністю 200 кінських сил, із плугом «Грегуар Бессон» та сівалкою «Джон Дір». Він був нашою гордістю, бо ми розуміли, що маємо свою власність і ми вже не купи-продай, а справжні серйозні господарі на землі. Потім ми придбали невеличку квартирку в будинку, де зараз розміщується центральний офіс «Урожаю». Всі гуртом сиділи тоді в тій кімнатці і до нестями були щасливі, бо мали вже не лише свого трактора, кусок землі, а й нарешті свій офіс. До речі, це зараз маємо мальовничий майданчик у дворі, а в ті часи тут були натягнуті мотузки для білизни і місцеві господині постійно вивішували надворі прання. – Першого в «Урожаї» ФЕНДТа пам’ятаєте? – Наступним етапом у житті «Урожаю» стала пропозиція Юрія Анатолійовича Косюка увійти у великий холдинг. Відтоді почався стрімкий розвиток нашого підприємства, адже прийшли великі інвестиції від крупного виробника. Тут знову мені спадає на думку історія з тракторами. Оскільки ми були вже в складі МХП, нам запропонували вибрати трактори, на яких працюватимемо. Підприємство «Зернопродукт», яке ввійшло в МХП раніше, приміром, обрало для себе американський «Челенджер». Ми зупинилися на ФЕНДТі. Довго перед цим малювали діаграми, прораховували щось. І не помилились. На сьогодні маємо один із найбільших парків ФЕНДТа в Україні. – Що вразило в подібних господарствах, коли вперше побували за кордоном? – На зорі «Урожаю», пам’ятаю, разом із В’ячеславом Черкащенком вперше побували за кордоном. Це була Америка. Ми відвідали господарства, які спеціалізувалися на вирощуванні кукурудзи. Найбільше мене вразила кількість працюючих на один гектар – в Америці їх набагато менше. Ми побували в господарстві з площею ріллі близько 3 тис га, де працювала фактично одна сім’я, бухгалтер і ще один найманий працівник. Члени родини обслуговували невелику свиноферму, елеватор і вирощували кукурудзу. Це приблизно 5 осіб. В Україні на той час у таких же господарствах працювало близько 50 осіб. – На вашу думку, що має бути найважливіше в роботі керівника? – Створити команду – це перше, з чого починається робота будь-якого директора. Все інше теж важливе, але похідне. Хочу сказати, що мені в житті завжди траплялися нормальні порядні люди. Правду кажучи, не вживався з тими, хто в усьому зі мною погоджувався, бо з ними нецікаво. Вони стануть командою, але слухняною і не здатною мислити. Мені імпонують люди, які суперечать, які відстоюють свою думку і мислять нестандартно. Створити з них команду непросто, але разом такі люди надзвичайно ефективно працюють. Яскравий приклад – наш «Урожай». Це продукт нелегкої, але кропіткої селекції, в процесі якої з підприємства йшли звичайні люди, на зміну яким приходили кращі, а замість кращих з’являлися найкращі. Для цього не треба бути для підлеглих другом, сватом, братом, бо стосунки мають вибудовуватися на рівні професіоналізму. – Часто на Вашому робочому столі лежать книги. Звідки хист до читання? – У батька вдома завжди була величезна бібліотека – одна стіна у найбільшій кімнаті була вщент заставлена книгами, бо він мав можливість діставати дефіцитні екземпляри. І мама, і тато, і навіть бабуся по материній лінії – сільські інтелігенти, тому у кожного вдома було безліч книг. Спочатку я роздивлявся їх, вони були для мене красиві. А коли навчився читати, вони стали для мене розумні. Я читав усе що, потрапляло мені в руки. Ще в ранньому дитинстві прочитав усього Джека Лондона, і навіть зараз можу цитувати його твори. Я залазив на горище, де мене ніхто не міг знайти, і читав книжки. Там же прочитав Мопассана, якого від мене ховали. Коли в домашній бібліотеці прочитав усе, що мене цікавило, відкрив для себе районну бібліотеку. Тоді зокрема полюбив фантастику. Одні з найкращих спогадів дитинства – це потайки взята з дому банка згущенки і цікава книжка, яку прочитував запоєм. Я, можна сказати, виріс на книжках, тому вони здебільшого й сформували мою особистість. Досі люблю фантастику, бо це можливість на якийсь час виключитись, відійти від реальності. Читаю щодня сторінок по 50 -70. Це давня корисна звичка. – Як відпочиваєте від роботи? – Люблю собак. З собаками мені цікаво, напевно, як з книжками. Собаки як діти, які ще не вміють брехати. Буває, приїжджаю на вихідних в село, беру свого улюбленого собаку і ми йдемо у ліс гуляти. Я мовчу і він мовчить, і нам добре разом. Буває беру всіх собак на прогулянку, в мене їх багато. У кожного з них свій характер, вони абсолютно різні, хоча для чужої людини вони нібито однакові. Вони щирі, чесні, добрі. З ними відпочиваєш від усього на світі. – Чим захоплюєтесь нині? – Захоплююсь будівництвом. Коли не будую, мене нібито не існує. Зрозумів, як це заманює, відколи побудував свій перший будинок. Процес будівництва – це нібито якась фантастична річ, коли ти спочатку уявляєш щось, а потім відтворюєш це в реальності, стаєш свого роду творцем. Як-от, приміром, ми знайшли в Деренківці на Корсунщині старе закинуте джерельце. Ми довго думали-гадали, що з ним зробити. Спочатку розчистили його, вимурували, обклали камінням, поставили довкола лавки, обсадили деревами. Словом, облаштували як слід. Навіть на камені вирізьбили, що, мовляв, це джерело віднайшли і розчистили Сокольський Анатолій і Васецький Олег. Туди тепер їздять люди з округи по чисту джерельну воду. Мені здається, що, може, колись вже не буде «Урожаю», нас не буде, а джерело битиме ще сотні років. От і вгадай що в твоєму житті було головним, а що другорядне. – У чому Ваша слабкість? – У тому, у чому й сила, – я вірю людям. Хоча не завжди люди виправдовують мою довіру. Я апріорі, зустрічаючись із людиною, надаю їй кредит довіри. До останнього надіюсь, що вона виправдає її. І тут мені доводилося кілька разів сильно потерпати через це. Я не люблю силових методів впливу, я здебільшого вдаюся до переконання. Проте в тій країні, де ми живемо, часто більш ефективно спрацьовують саме силові методи впливу. – Ви спробували себе в ролі політика, чому не пішли далі? – Багато речей в житті ми робимо не тому, що вони нам подобаються, а тому, що вони необхідні. Я дійшов до того моменту, коли можу вже обирати, що робитиму, а що ні. Зізнаюся, бачив себе в політиці. Навіть спробував, але назавжди відпала охота. Бо виявилось, що дивився на багато речей крізь рожеві окуляри і був на диво наївним. І те, що я побачив і зрозумів за лаштунками тієї комедії, яку демонструють нашому народу, мене абсолютно не приваблює. Я не хочу витрачати жодної хвилини свого життя на те, що називається «українською політикою». Бо вона по суті своїй абсолютно протилежна моєму внутрішньому світу, моїм переконанням. Головний закон який нині діє в «Урожаї»: «Будь-які правила, які ти встановлюєш, треба насамперед виконувати самому», є абсолютною протилежністю поняттям будь-якого українського політика, будь то недоторканний депутат або високопосадовець. Для того щоб в нашій країні відбулися ґрунтовні зміни, недостатньо змінити одного президента на іншого. Повинне змінитись світосприйняття українців. І коли кількість таких людей перевищить певний критичний рівень, у нас зможуть відбутися незворотні зміни на краще. На жаль, це відбудеться не скоро. Хоча я дуже хочу помилитись. Наталія Каузак
  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *