Консультації

  • Чи можна претендувати на спадщину після спливу 6 місяців? В мене до Вас питання: моя бабуся померла 2 роки тому, поховала я її сама за свої кошти, жили ми з нею в одній квартирі, і приватизована квартира на мене і на бабусю. Але я не знала про 6 місячний термін вступу в спадщину, моє питання таке: чи можливо таке, що держава відбере в мене квартиру? Відповідь юридичного консультанта: Для прийняття спадщини встановлено строк 6 місяців. Проте, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом цього строку не заявив про відмову від неї.
  • Чи зараховується навчання у ВНЗ як загальний трудовий стаж? Я навчалась у педагогічному університеті з 1994 року по 1999 рік. Чи зараховуються роки навчання у загальний трудовий стаж? Відповідь юридичного консультанта: З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі — Закон № 1058), згідно з яким до страхового стажу зараховуються лише той період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Перелік осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 Закону № 1058. Цим переліком не передбачено такої категорії осіб, як студенти. Особи, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах після 1 січня 2004 року можуть скористатися своїм правом на добровільну участь у сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України у порядку, передбаченому статтею 12 Закону № 1058. Разом з тим у пункті 4 статті 24 Закону № 1058 зазначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набуття чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Види трудової діяльності, що зараховувалися до стажу роботи, який давав право на трудову пенсію у період до 1 січня 2004 року, визначено статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі — Закон № 1788). Згідно із пунктом «д» зазначеної статті до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Підсумовуючи вищевикладене термін вашого навчання зараховується до страхового стажу.
  • В школі дочці заборонили використання сенсорних телефонів навіть на перервах. Зазначаю на перевах. Не можна відповісти на дзвінок з сенсору, відповісти на смс і т.п. Якщо бачать як хтось ним користується, то забирають. Натомість дозволили звичайні старі моделі телефонів, кажучи: "Якщо вашим батькам вистачило грошей на дорогий сенсор, то на звичайний також має вистачити". Всіх батьків змусили підписуватись, що не дозволять користуватися сенсором. Багато хто каже, що школа може впроваджувати такі правила. Це взагалі законно, і чи можна якось протистояти школі?Є якась стаття чи закон, який би спростував дані вимоги? Відповідь юридичного консультанта: Міністерство освіти відмінило заборону на використання мобільних телефонів у навчальних закладах ще у 2014 році. Про це йдеться у наказі Міністерства освіти і науки України № 910 від 7 серпня 2014 року. Заборона на користування мобільними телефонами під час проведення навчальних занять у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах діяла з 1 вересня 2007 року відповідно до наказу №420 від 24 травня 2007 року. Заборона на використання мобільних пристроїв стосувалася всіх учасників навчально-виховного процесу. На сьогодні вимоги адміністрації школи суперечать положенням чинного законодавства України.
  • Субсидії за новими правилами Органи соціального захисту продовжують роботу з призначення субсидій. Зокрема на наступний період для тих, у кого 12-місячний термін отримання вже закінчився. Також для тих громадян, які звертаються за отриманням субсидії вперше. Зважаючи на те, що вартість тарифів на комунальні послуги підвищилась, субсидія є реальною підтримкою для сімей у період опалювального сезону. Про це зазначає перший заступник голови Черкаської ОДА Віталій Коваль та додає: – Уряд доклав усіх зусиль задля максимального спрощення умов отримання субсидій. І нині майже 260 тисяч домогосподарств Черкащини отримують субсидії. Сума ж нарахованих субсидій за період цього року сягає близько 2 млрд грн. Ми очікуємо, що удосконалений механізм нарахування субсидій навіть за умови зростання тарифів дозволить почуватися захищеними сім’ям із незначними доходами. Отож, в чергове нагадаємо про систему призначення субсидій. Субсидія призначається одному із зареєстрованих у житлі. Мають на неї право й особи, які орендують житло на підставі письмового договору-оренди. Не отримують лише у двох випадках: домогосподарство, житель якого протягом року перед зверненням здійснив одноразову купівлю на суму, що перевищує 50 тис. грн. Також домогосподарство, що користується пільгами з оплати житлово-комунальних послуг (при цьому обирається отримання пільг чи субсидій). Для оформлення необхідні 2 документи: спрощені заява та декларація про доходи і витрати. Жодних інших документів не потрібно. За виключенням окремих випадків. Приміром, якщо відсутня інформація про склад сім’ї, вид доходів тощо. Усі інші відомості органи соціального захисту населення отримують самостійно. Варто зауважити, за субсидіями не потрібно звертатися тим родинам, які вже їх отримують, адже призначення на наступний термін здійснюється без додаткового звернення. Для сімей же, яким з тих чи інших причин відмовлено у призначенні субсидій і доходи яких зменшились, приміром змінився склад сім’ї, або для тих, котрі ще не звернулися за призначенням субсидії, слід заповнити отримані в поштових скриньках бланки та подати їх до органів соціального захисту населення особисто чи надіслати поштою, зокрема електронною, маючи при цьому право електронного підпису. У сільській місцевості варто звернутися до уповноважених сільських чи селищних рад. Утім повторно за призначенням мають звертатися орендарі та домогосподарства, які оформлюють субсидії на тверде паливо й скраплений газ. Якщо ж людина працездатного віку в декларації зазначає відсутність доходу, відтепер їй до сукупного доходу враховується дохід у розмірі двох прожиткових мінімумів. Що стосується підприємців, які перебували на I, II, III системі оподаткування та яким до скупного доходу враховувалися один, два, три прожиткових мінімуми, відтепер – відповідно два, три, чотири. Є певні нововведення стосовно студентів. Для тих, які отримують стипендію, до складу сукупного доходу включається її фактичний розмір, в інших випадках – один прожитковий мінімум. Громадянам, які перебувають у центрі зайнятості та отримують соціальні виплати, до скупного доходу включається фактичний розмір цих виплат. Натомість для тих, хто перебуває на обліку в центрі зайнятості, однак не отримує виплат та не має інших доходів, до розрахунку береться два прожиткових мінімуми. Залишилось незмінним врахування фактичних виплат, зокрема: допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за дитиною-інвалідом до 18 років та по догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу. Зауважимо також, що ті громадяни, у яких є заборгованість за спожиті комунальні послуги, теж мають право подавати документи на субсидію. Громадяни, яким призначено субсидію, зобов’язані щомісячно сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії. У разі несплати надання субсидії припиняється за поданням надавачів послуг. Таким чином, надавачами послуг контролюватиметься сплата не лише обов’язкової частки плати, а й усього обсягу спожитих послуг.
  • Стаття 93. Право оренди земельної ділянки 1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. 2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, Іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також Іноземним державам. 3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів 4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. 5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом. (Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом N 509-VI від 16.09.2008) 6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). 7. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. 8. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. 9. У разі створення Індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років. (Статтю 93 доповнено частиною дев'ятою згідно з Законам ІV p 5018- VI від 21,06.2012) (Стаття 93 зі змінами, внесеними згідно із Законом M1708-VI від 05.11.2009, законам №2850-VIeid 22.12.2010).) До ч. 1. Поняття "оренда землі" та "право оренди землі" часто вживаються у законодавстві, правовій доктрині та правозастосовчій практиці як синоніми. Так, ст. 1 ЗУ "Про оренду землі" містить визначення поняття "оренда землі", що ідентичне визначенню "права оренди земельної ділянки" у коментованій статті. На наш погляд, описане ототожнення є допустимим, оскільки оренда можлива лише на підставі права, "фактичної оренди" існувати не може. Із легального поняття права оренди землі випливає 4 істотних умови відповідного договору: 1) об'єкт (земельна ділянка), 2) строк, 3) плата за користування, 4) спосіб використання ("ціль"). Проте насправді ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" встановлює значно ширший перелік істотних умов, відносячи до них: o об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); o строк дії договору оренди; o орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; o умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; o умови збереження стану об'єкта оренди; o умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; o умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; o існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; o визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; o відповідальність сторін; o умови передачі у заставу та внесення до статутного капіталу права оренди земельної ділянки. До договору можуть бути включені за згодою сторін також інші умови. Вбачається, що відсутність у договорі положень, які врегульовані нормами чинного законодавства (напр.: умови використання та цільове призначення, порядок збереження стану об'єкта оренди, умови та строки передачі та повернення земельної ділянки тощо) не впливає на його дійсність. Право оренди землі у класичному розумінні є зобов'язальним правом, на відміну від сервітуту, емфітевзису та суперфіцію (див. гл. 16, 16-1 ЗКУ та коментар до них). Разом із тим, зміни, внесені ЗУ від 16.09.2008, яким, зокрема, коментована стаття доповнена новою частиною четвертою, фактично (разом із правилами про реєстрацією права оренди, а також про збереження права оренди при відчуженні земельної ділянки) перетворюють право оренди на речове право (див. коментар до ч. 4). За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму (гл. 58 ЦКУ). Положення ЦКУ застосовуються до відносин оренди землі субсидіарно (ст. 9 ЦКУ). На наш погляд, можлива ситуація, коли сторони передбачать надання користувачу зобов'язального (а не речового) строкового та оплатного права користування земельною ділянкою. За таких умов відносини сторін мають регламентуватися гл. 58 ЦКУ, а положення про оренду землі до них застосовуватися не повинні. Договір оренди є консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі), оплатним, двостороннім та строковим. Форма договору с письмовою (ст. 14 ЗУ "Про оренду землі"). Але якщо в договорі оренди землі передбачено оренду будівель та інших капітальних споруд строком на 3 роки та більше - договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦКУ). Крім того, на виконання ч. 2 ст. 14 ЗУ "Про оренду землі" КМУ постановою від 03.03.2004 № 220 затверджено Типовий договір оренди землі. Щоправда, ст. 14 Закону передбачалося затвердження типової форми договору. Аналіз Типового договору свідчить про те, що за змістом документ є не типовим договором, а все-таки типовою формою договору (набором реквізитів без визначення змісту відповідних умов). Виходячи із цього, вважаємо, що саме по собі недотримання послідовності реквізитів або способу їх заповнення не впливає на дійсність договору оренди земельної ділянки. Слід відзначити, що на даний момент Типовий договір не відбиває всіх істотних умов договору оренди землі, визначених законом. Наприклад, у ньому не відображено внесену до ЗУ "Про оренду землі" умову "передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки" (ч. 1 ст. 15). Договір підлягає державній реєстрації (ст. 20 Закону) і лише після цього набуває чинності (ст. 18 Закону). На сьогодні процедура державної реєстрації договорів оренди землі визначається актами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (див. ст.ст. 125,202 ЗКУ та коментар до них). Відповідно до ч. 4 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", невід'ємною частиною договору оренди землі є (1) план або схема земельної ділянки, (2) її кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень), (3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), (4) акт приймання-передачі земельної ділянки, та, у випадку зміни цільового призначення та/або меж земельної ділянки (ст. 16 Закону) - (5) проект відведення земельної ділянки "у разі його розроблення згідно із законом". Більша частина цієї документації не може бути виготовлена сторонами самостійно, тому для її підготовки слід звернутися до відповідної землевпорядної організації, замовивши "технічну документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку" (ст. 56 ЗУ "Про землеустрій"). Зміни до ЗКУ, якими до документів, що посвідчують право оренди, віднесено "договір оренди землі та договір відчуження права оренди землі" (зокр. ч. 4 ст. 124 ЗКУ), на наш погляд, є невдалим способом пояснення конструкції продажу права оренди" введеної раніше у ЗКУ. Загалом, перетворення права оренди на речове саме по собі є дуже невдалим кроком, оскільки законодавством вже передбачені речові права щодо користування земельними ділянками (емфітевзис та суперфіцій). Водночас, спосіб, яким закріплена речова оренда, підриває стабільність зобов'язальних відносин щодо користування земельними ділянками, які мають існувати у будь-якому суспільства. Це відбувається тому, що дійсність будь-якого договору, яким встановлене зобов'язальне право користування земельною ділянкою, може бути поставлена під сумнів через його невідповідність вимогам до договору оренди землі (які встановлені насправді лише щодо "речової" оренди) - адже навряд чи задля, скажімо, паркування автомобіля на годину хтось буде укладати письмовий договір з 11-ма істотними умовами, не кажучи вже про реєстрацію права оренди. Моментом виникнення права оренди землі відповідно до ст. 125 ЗКУ, ч. 2 ст. 20 ЗУ "Про оренду землі" є момент державної реєстрації права оренди землі. До створення механізму реєстрації речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки виникало з моменту державної реєстрації відповідного договору як складової реєстрації земельної ділянки (див. п. 3 розд.11 ЗУ від 05.03.2009 № 1066-VI, ст. 202 ЗКУ). Недотримання вимог щодо змісту договору. Зарегульованість земельно-орендних відносин, зокрема, закріплення в законі явно надмірної кількості умов договору оренди призводить до значної кількості спорів щодо визнання недійсними договорів оренди землі з самих різноманітних підстав: відсутності у договорі "строків та умов передачі земельної ділянки орендарю", незазначення умов використання земельної ділянки, збереження стану об'єкта оренди, відсутності акту приймання-передачі земельної ділянки і навіть дати укладення договору263 тощо. Договори оспорюються через порушення вимог під законних нормативних актів, наприклад, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5 щодо необхідності нотаріального посвідчення договору2" тощо. Також договори оренди землі оспорюються через невідповідність закону окремих істотних умов договору, наприклад, з підстав визначення у договорі строку оренди землі "без урахування періоду ротації основної сівозміни" (ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про оренду землі"). На наш погляд, у багатьох випадках "істотні умови договору оренди" насправді передбачені чинним законодавством: наприклад, за відсутності будь-якої вказівки у договорі на становить жодних складнощів визначення сторони, "яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини" - це орендодавець (ст. 11 ЗУ "Про оренду землі"). А у ситуації із "існуючими обмеженнями (обтяженнями) щодо використання земельної ділянки" сторони взагалі не можуть встановити їх у договорі - вони існують незалежно від договору оренди і можуть бути у договорі хіба що відтворені (не будучи, звичайно, його умовами). Подібний перелік можна продовжувати. З огляду на сказане, в описаних випадках відсутність текстуального відображення у договорі певної умови, і так визначеної законодавчо, повинна означати лише те, що сторони погодилися з положеннями закону. Правильною слід визнати практику266, за якою відмінності договорів оренди від Типового договору, затв, ПКМ від 03.03.2004 № 220, не повинні розглядатися як підстава для визнання договору недійсним (або для того, щоб вважати його нікчемним). Причина цього - те, що ст. 14 ЗУ "Про оренду землі" уповноважила уряд не на затвердження типового договору, а на затвердження типової форми договору. Аналіз "типового договору" свідчить про те, що за змістом документ є не типовим договором, а все-таки типовою формою договору (набором реквізитів без визначення змісту відповідних умов). Таким чином, дотримання чи недотримання "Типового договору" насправді на зміст договору, а отже, на його дійсність, не впливає. Відсутність акту приймання-передачі також не може розглядатися як підстава недійсності договору267. Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про оренду землі", " [д] оговір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації". Відповідно, лише після державної реєстрації договору на його підставі можуть виникати права і обов'язки, у т.ч. право володіння орендованою земельною ділянкою. Оскільки акт приймання-передачі, очевидно, посвідчує передачу земельної ділянки саме у володіння орендарю, насправді він ніяк може бути "невід'ємною частиною договору оренди", на підставі якого він має складатися. Трапляються випадки оспорювання договорів оренди земельних ділянок з тих мотивів, що на ділянці знаходиться нерухоме майно інших осіб. Суди не завжди задовольняють такі вимоги268, що слід вважати помилкою. Як видається, крім очевидного порушення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель та споруд, в усіх таких випадках порушується принцип цільового використання землі, закріплений, зокрема, у п."а" ч. І ст. 91, п."а" ч. 1 ст. 96 ЗКУ - орендар завідомо не зможе використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Тому відповідна угода повинна визнаватися судом недійсною як фіктивна (ст. 234 ЦКУ), оскільки не спрямована на надання орендарю реальної можливості користуватися земельною ділянкою під будівлею. Договори оренди землі оспорюються з мотивів підписання таких договорів не стороною, а іншою особою (зазвичай, родичами орендодавця). У випадках, коли орендодавець згодом отримував орендну плату і жодної незгоди ні з умовами договору, ні з фактом використання земельної ділянки орендарем не виявляв, суди обґрунтовано застосовували положення ст. 241 ЦКУ і вважали, що договір, укладений представником із перевищенням повноважень, згодом був схвалений довірителем. При визнання договорів оренди недійсними існує хибна практика визнання їх такими лише на майбутнє. Такий підхід слід вважати очевидною помилкою, яка виникає, напевно, тому, що можливість користування земельною ділянкою, яку вже отримав орендар до моменту визнання договору недійсним, не можна "повернути". З цього виводиться висновок, що не можна застосувати і двосторонню реституцію. Як вже зазначалося, така думка є помилковою, оскільки згідно із ч. 1 ст. 216 ЦКУ " [у] разі недійсності правочину кожна Ь сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування". Таким чином, у разі користування майном реституція цілком можлива, і зовсім не обов'язково, що отримана орендна плата буде дорівнювати реальній вартості користування земельної ділянки. З огляду на сказане, правильною слід вважати практику тих судів, які визнають договори оренди недійсними з моменту укладення, а також розглядають вимоги щодо визнання договорів оренди недійсними незалежно від закінчення строку оренди. До ч. 2. Коментована норма не встановлює обмежень щодо кола орендарів (як і ст. 5 "Орендарі землі" ЗУ "Про оренду землі"). Натомість, законодавство може встановлювати спеціальні обмеження щодо об'єктів оренди. Так, повністю заборонена оренда земельних ділянок, на яких розташовані поховання (ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про поховання та похоронну справу"). До ч. 3. Земельна ділянка - це не річ, яка "створюється", як стіл чи навіть будівля шляхом якихось дій із речовиною, матеріалами тощо. Земельна ділянка як об'єкт права формується шляхом юридичної значимих "юридичних" дій (див. ст.ст. 79-1,125 ЗКУ та коментар до них). Тому ні намив, ні забудова, ні інша зміна в характеристиках земельної ділянки (що, очевидно, мали на увазі автори законопроекту, яким було внесено коментований пункт), суворо кажучи, не створюють земельної ділянки. Така ділянка існує і до намиву території як водопокрита ділянка дна водойми. Незаконна зміна рельєфу чи її забудова не повинні змінювати правового режиму земельної ділянки, у цьому випадку у винної особи виникає обов'язок приведення ділянки v попередній стан (ст.ст. 91,96 ЗКУ). Виходячи із цього, на наш погляд, коментоване положення слід розуміти так, що у разі неправомірної зміни рельєфу земельна ділянка не може бути передана в оренду до відновлення її стану. Вочевидь, передбачена коментованою частиною заборона не може поширюватися на ситуації, коли правовий режим чи характеристики земельної ділянки змінено правомірно або (наприклад, коли зміни відбулися відповідно до затв. проекту землеустрою). Це суперечило б принципу раціонального використання земель. До ч. 4. На даний час поділ оренди на короткострокову та довгострокову, передбачений коментованою частиною, практичного значення не мас (за редакцією ЗУ "Про оренди землі", що передувала чинній, довгострокові договори мали бути укладені у нотаріальній формі, а для короткострокових це було не обов'язково). Правила щодо строку оренди передбачені також ст. 19 ЗУ "Про оренду землі", де окрім граничного строку дії договору передбачене рекомендаційне положення щодо врахування при оренді сільськогосподарських угідь "періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою". Також передбачені специфічні правила щодо врахування "[п] ри передачі в оренду сільськогосподарських угідь, які розташовані в межах гірничого відводу, наданого для розробки родовища нафти або газу" "строків початку будівництва свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, на орендованій ділянці або на її частині." Умову про термін договору слід формулювати однозначно, з урахуванням положень ч. 5 ст. б ЗУ "Про оренду землі", ст. 334 ЦКУ, за якою "... права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації..."(до запровадження державного реєстру прав моментом виникнення прав був момент "реєстрації земельної ділянки", а саме, реєстрації договору оренди - див. п. 3 розд. ІІ ЗУ від 05.03.2009 № 1066-VI, ст. 202 ЗКУ). Очевидно, що лише після державної реєстрації може починатися і строк оренди. Тому бажано уникати фіксованих дат, а прив'язувати перебіг строку оренди до дати державної реєстрації., П.6 розд. Х "Перехідні положення" ЗКУ передбачає, що "при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону" (тобто, очевидно, в межах передбаченого законом максимального строку оренди - 50 років). Певні особливості може передбачати законодавство про вільні економічні зони. Наприклад, ст. 10 ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" від 24.12.1998 передбачено, що " [о] рган господарського розвитку спеціальної економічної зони може передавати ці земельні ділянки в оренду на строк до 60 років, але не більше ніж до кінця строку існування спеціальної економічної зони". До ч, 5. Положення коментованої частини є новелою, внесеною до чинного законодавства ЗУ № 509-VI від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву". Встановлення можливості "відчуження" права оренди спрямовані на перетворення цього права на речове. Внесені зміни не встановлюють механізму набуття права оренди у разі його "відчуження", що зводить їх регулятивний вплив до нуля. Враховуючи положення ст.ст. 6, 16 та ін. ЗУ "Про оренду землі", за якими право оренди виникає лише на підставі договору оренди, слід зробити висновок, що договір про "відчуження" права оренди сам по собі не спричиняє виникнення права оренди у набувача. Натомість, на його виконання необхідно укласти договір оренди із орендодавцем. Якщо йдеться про "первинне" набуття права оренди, договір про "відчуження" права оренди може розглядатися хіба що як якийсь попередній договір, в силу якого в орендодавця виникає обов'язок укласти договір оренди з "покупцем". Вважаємо також, що відчуження права оренди орендарем іншій особі є тим більше неможливим. І справа не лише в тому, що коментована норма веде мову лише про "власника" ділянки. Насправді, причина в тому, що договір про "відчуження" права оренди між орендарем та третьою особою встановлював би обов'язки для орендодавця, що стороною договору не є. Це неможливо. Крім того, "вторинний" продаж суперечить ч. 6 коментованої статті, яка передбачає правила щодо суборенди земельних ділянок. Посилання у коментованій частині на неможливість відчуження права оренди у випадках, встановлених законом, мас на увазі положення ст. 8-1 ЗУ "Про оренду землі", де заборонене "відчуження" права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності; До ч. 6. Умови та порядок надання земельних ділянок у суборенду детально регламентуються ст. 8 ЗУ "Про оренду землі". До ч. 7. Поза всяким сумнівом, орендодавцями земельних ділянок можуть бути їх власники. Положення коментованої частини, за якими до орендодавців віднесені "уповноважені особи" власників, є некоректним, оскільки навіть якщо договір підписує уповноважена особа (представник), права і обов'язки виникають для довірителя, і стороною договору (орендодавцем) є саме він. Коло суб'єктів, що уповноважені розпоряджатися землями державної та комунальної власності, описане у ст. 4 ЗУ "Про оренду землі". Повноваження щодо передачі в оренду земельних ділянок державної власності деталізовані ст. 122 ЗКУ (див. коментар). До ч. 8. Законом, на який робиться посилання у ч. 8 ст. 93 ЗКУ, є ЗУ "Про оренду землі". Щодо особливостей оренди земельних ділянок при комплексній реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду див. ЗУ "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" від 22.12.2006. Зокрема, ст. 17 Закону передбачає особливості обчислення розміру орендної плати. До ч. 9. Строк оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності для розміщення індустріального парку має знаходитись в межах від 30 до 50 років. Таке положення відповідає строку, на який створюється індустріальний парк - не менше 30 років (ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про індустріальні парки").