Консультації

  • Субсидії за новими правилами Органи соціального захисту продовжують роботу з призначення субсидій. Зокрема на наступний період для тих, у кого 12-місячний термін отримання вже закінчився. Також для тих громадян, які звертаються за отриманням субсидії вперше. Зважаючи на те, що вартість тарифів на комунальні послуги підвищилась, субсидія є реальною підтримкою для сімей у період опалювального сезону. Про це зазначає перший заступник голови Черкаської ОДА Віталій Коваль та додає: – Уряд доклав усіх зусиль задля максимального спрощення умов отримання субсидій. І нині майже 260 тисяч домогосподарств Черкащини отримують субсидії. Сума ж нарахованих субсидій за період цього року сягає близько 2 млрд грн. Ми очікуємо, що удосконалений механізм нарахування субсидій навіть за умови зростання тарифів дозволить почуватися захищеними сім’ям із незначними доходами. Отож, в чергове нагадаємо про систему призначення субсидій. Субсидія призначається одному із зареєстрованих у житлі. Мають на неї право й особи, які орендують житло на підставі письмового договору-оренди. Не отримують лише у двох випадках: домогосподарство, житель якого протягом року перед зверненням здійснив одноразову купівлю на суму, що перевищує 50 тис. грн. Також домогосподарство, що користується пільгами з оплати житлово-комунальних послуг (при цьому обирається отримання пільг чи субсидій). Для оформлення необхідні 2 документи: спрощені заява та декларація про доходи і витрати. Жодних інших документів не потрібно. За виключенням окремих випадків. Приміром, якщо відсутня інформація про склад сім’ї, вид доходів тощо. Усі інші відомості органи соціального захисту населення отримують самостійно. Варто зауважити, за субсидіями не потрібно звертатися тим родинам, які вже їх отримують, адже призначення на наступний термін здійснюється без додаткового звернення. Для сімей же, яким з тих чи інших причин відмовлено у призначенні субсидій і доходи яких зменшились, приміром змінився склад сім’ї, або для тих, котрі ще не звернулися за призначенням субсидії, слід заповнити отримані в поштових скриньках бланки та подати їх до органів соціального захисту населення особисто чи надіслати поштою, зокрема електронною, маючи при цьому право електронного підпису. У сільській місцевості варто звернутися до уповноважених сільських чи селищних рад. Утім повторно за призначенням мають звертатися орендарі та домогосподарства, які оформлюють субсидії на тверде паливо й скраплений газ. Якщо ж людина працездатного віку в декларації зазначає відсутність доходу, відтепер їй до сукупного доходу враховується дохід у розмірі двох прожиткових мінімумів. Що стосується підприємців, які перебували на I, II, III системі оподаткування та яким до скупного доходу враховувалися один, два, три прожиткових мінімуми, відтепер – відповідно два, три, чотири. Є певні нововведення стосовно студентів. Для тих, які отримують стипендію, до складу сукупного доходу включається її фактичний розмір, в інших випадках – один прожитковий мінімум. Громадянам, які перебувають у центрі зайнятості та отримують соціальні виплати, до скупного доходу включається фактичний розмір цих виплат. Натомість для тих, хто перебуває на обліку в центрі зайнятості, однак не отримує виплат та не має інших доходів, до розрахунку береться два прожиткових мінімуми. Залишилось незмінним врахування фактичних виплат, зокрема: допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за дитиною-інвалідом до 18 років та по догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу. Зауважимо також, що ті громадяни, у яких є заборгованість за спожиті комунальні послуги, теж мають право подавати документи на субсидію. Громадяни, яким призначено субсидію, зобов’язані щомісячно сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії. У разі несплати надання субсидії припиняється за поданням надавачів послуг. Таким чином, надавачами послуг контролюватиметься сплата не лише обов’язкової частки плати, а й усього обсягу спожитих послуг.
  • Стаття 93. Право оренди земельної ділянки 1. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. 2. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, Іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також Іноземним державам. 3. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів 4. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. 5. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом. (Статтю 93 доповнено частиною згідно із Законом N 509-VI від 16.09.2008) 6. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). 7. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. 8. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. 9. У разі створення Індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років. (Статтю 93 доповнено частиною дев'ятою згідно з Законам ІV p 5018- VI від 21,06.2012) (Стаття 93 зі змінами, внесеними згідно із Законом M1708-VI від 05.11.2009, законам №2850-VIeid 22.12.2010).) До ч. 1. Поняття "оренда землі" та "право оренди землі" часто вживаються у законодавстві, правовій доктрині та правозастосовчій практиці як синоніми. Так, ст. 1 ЗУ "Про оренду землі" містить визначення поняття "оренда землі", що ідентичне визначенню "права оренди земельної ділянки" у коментованій статті. На наш погляд, описане ототожнення є допустимим, оскільки оренда можлива лише на підставі права, "фактичної оренди" існувати не може. Із легального поняття права оренди землі випливає 4 істотних умови відповідного договору: 1) об'єкт (земельна ділянка), 2) строк, 3) плата за користування, 4) спосіб використання ("ціль"). Проте насправді ст. 15 ЗУ "Про оренду землі" встановлює значно ширший перелік істотних умов, відносячи до них: o об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); o строк дії договору оренди; o орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; o умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; o умови збереження стану об'єкта оренди; o умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; o умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; o існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; o визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; o відповідальність сторін; o умови передачі у заставу та внесення до статутного капіталу права оренди земельної ділянки. До договору можуть бути включені за згодою сторін також інші умови. Вбачається, що відсутність у договорі положень, які врегульовані нормами чинного законодавства (напр.: умови використання та цільове призначення, порядок збереження стану об'єкта оренди, умови та строки передачі та повернення земельної ділянки тощо) не впливає на його дійсність. Право оренди землі у класичному розумінні є зобов'язальним правом, на відміну від сервітуту, емфітевзису та суперфіцію (див. гл. 16, 16-1 ЗКУ та коментар до них). Разом із тим, зміни, внесені ЗУ від 16.09.2008, яким, зокрема, коментована стаття доповнена новою частиною четвертою, фактично (разом із правилами про реєстрацією права оренди, а також про збереження права оренди при відчуженні земельної ділянки) перетворюють право оренди на речове право (див. коментар до ч. 4). За юридичною природою договір оренди землі є різновидом договору майнового найму (гл. 58 ЦКУ). Положення ЦКУ застосовуються до відносин оренди землі субсидіарно (ст. 9 ЦКУ). На наш погляд, можлива ситуація, коли сторони передбачать надання користувачу зобов'язального (а не речового) строкового та оплатного права користування земельною ділянкою. За таких умов відносини сторін мають регламентуватися гл. 58 ЦКУ, а положення про оренду землі до них застосовуватися не повинні. Договір оренди є консенсуальним (тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі), оплатним, двостороннім та строковим. Форма договору с письмовою (ст. 14 ЗУ "Про оренду землі"). Але якщо в договорі оренди землі передбачено оренду будівель та інших капітальних споруд строком на 3 роки та більше - договір підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦКУ). Крім того, на виконання ч. 2 ст. 14 ЗУ "Про оренду землі" КМУ постановою від 03.03.2004 № 220 затверджено Типовий договір оренди землі. Щоправда, ст. 14 Закону передбачалося затвердження типової форми договору. Аналіз Типового договору свідчить про те, що за змістом документ є не типовим договором, а все-таки типовою формою договору (набором реквізитів без визначення змісту відповідних умов). Виходячи із цього, вважаємо, що саме по собі недотримання послідовності реквізитів або способу їх заповнення не впливає на дійсність договору оренди земельної ділянки. Слід відзначити, що на даний момент Типовий договір не відбиває всіх істотних умов договору оренди землі, визначених законом. Наприклад, у ньому не відображено внесену до ЗУ "Про оренду землі" умову "передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки" (ч. 1 ст. 15). Договір підлягає державній реєстрації (ст. 20 Закону) і лише після цього набуває чинності (ст. 18 Закону). На сьогодні процедура державної реєстрації договорів оренди землі визначається актами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (див. ст.ст. 125,202 ЗКУ та коментар до них). Відповідно до ч. 4 ст. 15 ЗУ "Про оренду землі", невід'ємною частиною договору оренди землі є (1) план або схема земельної ділянки, (2) її кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень), (3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), (4) акт приймання-передачі земельної ділянки, та, у випадку зміни цільового призначення та/або меж земельної ділянки (ст. 16 Закону) - (5) проект відведення земельної ділянки "у разі його розроблення згідно із законом". Більша частина цієї документації не може бути виготовлена сторонами самостійно, тому для її підготовки слід звернутися до відповідної землевпорядної організації, замовивши "технічну документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку" (ст. 56 ЗУ "Про землеустрій"). Зміни до ЗКУ, якими до документів, що посвідчують право оренди, віднесено "договір оренди землі та договір відчуження права оренди землі" (зокр. ч. 4 ст. 124 ЗКУ), на наш погляд, є невдалим способом пояснення конструкції продажу права оренди" введеної раніше у ЗКУ. Загалом, перетворення права оренди на речове саме по собі є дуже невдалим кроком, оскільки законодавством вже передбачені речові права щодо користування земельними ділянками (емфітевзис та суперфіцій). Водночас, спосіб, яким закріплена речова оренда, підриває стабільність зобов'язальних відносин щодо користування земельними ділянками, які мають існувати у будь-якому суспільства. Це відбувається тому, що дійсність будь-якого договору, яким встановлене зобов'язальне право користування земельною ділянкою, може бути поставлена під сумнів через його невідповідність вимогам до договору оренди землі (які встановлені насправді лише щодо "речової" оренди) - адже навряд чи задля, скажімо, паркування автомобіля на годину хтось буде укладати письмовий договір з 11-ма істотними умовами, не кажучи вже про реєстрацію права оренди. Моментом виникнення права оренди землі відповідно до ст. 125 ЗКУ, ч. 2 ст. 20 ЗУ "Про оренду землі" є момент державної реєстрації права оренди землі. До створення механізму реєстрації речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки виникало з моменту державної реєстрації відповідного договору як складової реєстрації земельної ділянки (див. п. 3 розд.11 ЗУ від 05.03.2009 № 1066-VI, ст. 202 ЗКУ). Недотримання вимог щодо змісту договору. Зарегульованість земельно-орендних відносин, зокрема, закріплення в законі явно надмірної кількості умов договору оренди призводить до значної кількості спорів щодо визнання недійсними договорів оренди землі з самих різноманітних підстав: відсутності у договорі "строків та умов передачі земельної ділянки орендарю", незазначення умов використання земельної ділянки, збереження стану об'єкта оренди, відсутності акту приймання-передачі земельної ділянки і навіть дати укладення договору263 тощо. Договори оспорюються через порушення вимог під законних нормативних актів, наприклад, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5 щодо необхідності нотаріального посвідчення договору2" тощо. Також договори оренди землі оспорюються через невідповідність закону окремих істотних умов договору, наприклад, з підстав визначення у договорі строку оренди землі "без урахування періоду ротації основної сівозміни" (ч. 2 ст. 19 ЗУ "Про оренду землі"). На наш погляд, у багатьох випадках "істотні умови договору оренди" насправді передбачені чинним законодавством: наприклад, за відсутності будь-якої вказівки у договорі на становить жодних складнощів визначення сторони, "яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини" - це орендодавець (ст. 11 ЗУ "Про оренду землі"). А у ситуації із "існуючими обмеженнями (обтяженнями) щодо використання земельної ділянки" сторони взагалі не можуть встановити їх у договорі - вони існують незалежно від договору оренди і можуть бути у договорі хіба що відтворені (не будучи, звичайно, його умовами). Подібний перелік можна продовжувати. З огляду на сказане, в описаних випадках відсутність текстуального відображення у договорі певної умови, і так визначеної законодавчо, повинна означати лише те, що сторони погодилися з положеннями закону. Правильною слід визнати практику266, за якою відмінності договорів оренди від Типового договору, затв, ПКМ від 03.03.2004 № 220, не повинні розглядатися як підстава для визнання договору недійсним (або для того, щоб вважати його нікчемним). Причина цього - те, що ст. 14 ЗУ "Про оренду землі" уповноважила уряд не на затвердження типового договору, а на затвердження типової форми договору. Аналіз "типового договору" свідчить про те, що за змістом документ є не типовим договором, а все-таки типовою формою договору (набором реквізитів без визначення змісту відповідних умов). Таким чином, дотримання чи недотримання "Типового договору" насправді на зміст договору, а отже, на його дійсність, не впливає. Відсутність акту приймання-передачі також не може розглядатися як підстава недійсності договору267. Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про оренду землі", " [д] оговір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації". Відповідно, лише після державної реєстрації договору на його підставі можуть виникати права і обов'язки, у т.ч. право володіння орендованою земельною ділянкою. Оскільки акт приймання-передачі, очевидно, посвідчує передачу земельної ділянки саме у володіння орендарю, насправді він ніяк може бути "невід'ємною частиною договору оренди", на підставі якого він має складатися. Трапляються випадки оспорювання договорів оренди земельних ділянок з тих мотивів, що на ділянці знаходиться нерухоме майно інших осіб. Суди не завжди задовольняють такі вимоги268, що слід вважати помилкою. Як видається, крім очевидного порушення принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель та споруд, в усіх таких випадках порушується принцип цільового використання землі, закріплений, зокрема, у п."а" ч. І ст. 91, п."а" ч. 1 ст. 96 ЗКУ - орендар завідомо не зможе використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Тому відповідна угода повинна визнаватися судом недійсною як фіктивна (ст. 234 ЦКУ), оскільки не спрямована на надання орендарю реальної можливості користуватися земельною ділянкою під будівлею. Договори оренди землі оспорюються з мотивів підписання таких договорів не стороною, а іншою особою (зазвичай, родичами орендодавця). У випадках, коли орендодавець згодом отримував орендну плату і жодної незгоди ні з умовами договору, ні з фактом використання земельної ділянки орендарем не виявляв, суди обґрунтовано застосовували положення ст. 241 ЦКУ і вважали, що договір, укладений представником із перевищенням повноважень, згодом був схвалений довірителем. При визнання договорів оренди недійсними існує хибна практика визнання їх такими лише на майбутнє. Такий підхід слід вважати очевидною помилкою, яка виникає, напевно, тому, що можливість користування земельною ділянкою, яку вже отримав орендар до моменту визнання договору недійсним, не можна "повернути". З цього виводиться висновок, що не можна застосувати і двосторонню реституцію. Як вже зазначалося, така думка є помилковою, оскільки згідно із ч. 1 ст. 216 ЦКУ " [у] разі недійсності правочину кожна Ь сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування". Таким чином, у разі користування майном реституція цілком можлива, і зовсім не обов'язково, що отримана орендна плата буде дорівнювати реальній вартості користування земельної ділянки. З огляду на сказане, правильною слід вважати практику тих судів, які визнають договори оренди недійсними з моменту укладення, а також розглядають вимоги щодо визнання договорів оренди недійсними незалежно від закінчення строку оренди. До ч. 2. Коментована норма не встановлює обмежень щодо кола орендарів (як і ст. 5 "Орендарі землі" ЗУ "Про оренду землі"). Натомість, законодавство може встановлювати спеціальні обмеження щодо об'єктів оренди. Так, повністю заборонена оренда земельних ділянок, на яких розташовані поховання (ч. 2 ст. 28 ЗУ "Про поховання та похоронну справу"). До ч. 3. Земельна ділянка - це не річ, яка "створюється", як стіл чи навіть будівля шляхом якихось дій із речовиною, матеріалами тощо. Земельна ділянка як об'єкт права формується шляхом юридичної значимих "юридичних" дій (див. ст.ст. 79-1,125 ЗКУ та коментар до них). Тому ні намив, ні забудова, ні інша зміна в характеристиках земельної ділянки (що, очевидно, мали на увазі автори законопроекту, яким було внесено коментований пункт), суворо кажучи, не створюють земельної ділянки. Така ділянка існує і до намиву території як водопокрита ділянка дна водойми. Незаконна зміна рельєфу чи її забудова не повинні змінювати правового режиму земельної ділянки, у цьому випадку у винної особи виникає обов'язок приведення ділянки v попередній стан (ст.ст. 91,96 ЗКУ). Виходячи із цього, на наш погляд, коментоване положення слід розуміти так, що у разі неправомірної зміни рельєфу земельна ділянка не може бути передана в оренду до відновлення її стану. Вочевидь, передбачена коментованою частиною заборона не може поширюватися на ситуації, коли правовий режим чи характеристики земельної ділянки змінено правомірно або (наприклад, коли зміни відбулися відповідно до затв. проекту землеустрою). Це суперечило б принципу раціонального використання земель. До ч. 4. На даний час поділ оренди на короткострокову та довгострокову, передбачений коментованою частиною, практичного значення не мас (за редакцією ЗУ "Про оренди землі", що передувала чинній, довгострокові договори мали бути укладені у нотаріальній формі, а для короткострокових це було не обов'язково). Правила щодо строку оренди передбачені також ст. 19 ЗУ "Про оренду землі", де окрім граничного строку дії договору передбачене рекомендаційне положення щодо врахування при оренді сільськогосподарських угідь "періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою". Також передбачені специфічні правила щодо врахування "[п] ри передачі в оренду сільськогосподарських угідь, які розташовані в межах гірничого відводу, наданого для розробки родовища нафти або газу" "строків початку будівництва свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, на орендованій ділянці або на її частині." Умову про термін договору слід формулювати однозначно, з урахуванням положень ч. 5 ст. б ЗУ "Про оренду землі", ст. 334 ЦКУ, за якою "... права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації..."(до запровадження державного реєстру прав моментом виникнення прав був момент "реєстрації земельної ділянки", а саме, реєстрації договору оренди - див. п. 3 розд. ІІ ЗУ від 05.03.2009 № 1066-VI, ст. 202 ЗКУ). Очевидно, що лише після державної реєстрації може починатися і строк оренди. Тому бажано уникати фіксованих дат, а прив'язувати перебіг строку оренди до дати державної реєстрації., П.6 розд. Х "Перехідні положення" ЗКУ передбачає, що "при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону" (тобто, очевидно, в межах передбаченого законом максимального строку оренди - 50 років). Певні особливості може передбачати законодавство про вільні економічні зони. Наприклад, ст. 10 ЗУ "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" від 24.12.1998 передбачено, що " [о] рган господарського розвитку спеціальної економічної зони може передавати ці земельні ділянки в оренду на строк до 60 років, але не більше ніж до кінця строку існування спеціальної економічної зони". До ч, 5. Положення коментованої частини є новелою, внесеною до чинного законодавства ЗУ № 509-VI від 16.09.2008 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву". Встановлення можливості "відчуження" права оренди спрямовані на перетворення цього права на речове. Внесені зміни не встановлюють механізму набуття права оренди у разі його "відчуження", що зводить їх регулятивний вплив до нуля. Враховуючи положення ст.ст. 6, 16 та ін. ЗУ "Про оренду землі", за якими право оренди виникає лише на підставі договору оренди, слід зробити висновок, що договір про "відчуження" права оренди сам по собі не спричиняє виникнення права оренди у набувача. Натомість, на його виконання необхідно укласти договір оренди із орендодавцем. Якщо йдеться про "первинне" набуття права оренди, договір про "відчуження" права оренди може розглядатися хіба що як якийсь попередній договір, в силу якого в орендодавця виникає обов'язок укласти договір оренди з "покупцем". Вважаємо також, що відчуження права оренди орендарем іншій особі є тим більше неможливим. І справа не лише в тому, що коментована норма веде мову лише про "власника" ділянки. Насправді, причина в тому, що договір про "відчуження" права оренди між орендарем та третьою особою встановлював би обов'язки для орендодавця, що стороною договору не є. Це неможливо. Крім того, "вторинний" продаж суперечить ч. 6 коментованої статті, яка передбачає правила щодо суборенди земельних ділянок. Посилання у коментованій частині на неможливість відчуження права оренди у випадках, встановлених законом, мас на увазі положення ст. 8-1 ЗУ "Про оренду землі", де заборонене "відчуження" права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності; До ч. 6. Умови та порядок надання земельних ділянок у суборенду детально регламентуються ст. 8 ЗУ "Про оренду землі". До ч. 7. Поза всяким сумнівом, орендодавцями земельних ділянок можуть бути їх власники. Положення коментованої частини, за якими до орендодавців віднесені "уповноважені особи" власників, є некоректним, оскільки навіть якщо договір підписує уповноважена особа (представник), права і обов'язки виникають для довірителя, і стороною договору (орендодавцем) є саме він. Коло суб'єктів, що уповноважені розпоряджатися землями державної та комунальної власності, описане у ст. 4 ЗУ "Про оренду землі". Повноваження щодо передачі в оренду земельних ділянок державної власності деталізовані ст. 122 ЗКУ (див. коментар). До ч. 8. Законом, на який робиться посилання у ч. 8 ст. 93 ЗКУ, є ЗУ "Про оренду землі". Щодо особливостей оренди земельних ділянок при комплексній реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду див. ЗУ "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" від 22.12.2006. Зокрема, ст. 17 Закону передбачає особливості обчислення розміру орендної плати. До ч. 9. Строк оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності для розміщення індустріального парку має знаходитись в межах від 30 до 50 років. Таке положення відповідає строку, на який створюється індустріальний парк - не менше 30 років (ч. 1 ст. 14 ЗУ "Про індустріальні парки").
  • Оренда сільськогосподарських земель спрощується. «Василь Кісіль і Партнери, ЮФ», юрист. На початку квітня набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" від 12 лютого 2015 року №191-VIII (надалі – "Закон про дерегуляцію"). Закон змінює 37 нормативно-правових актів, у тому числі Земельний кодекс України, Закон України "Про оренду землі" та Закон України "Про особисте селянське господарство", які регулюють правовідносини щодо оренди сільськогосподарських земель. Проект Закону про дерегуляцію розробило Мінекномрозвитку, зокрема, для підвищення позицій України в міжнародному рейтингу Doing Business. Законом приведено законодавство України в окремих сферах у відповідність до законодавства ЄС, в тому числі передбачено спрощення орендних відносин. Дещо раніше набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо уточнення повноважень нотаріусів та повноважень реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення" від 05 березня 2015 року №247-VIII (надалі – "Закон про реєстрацію похідних речових прав"). За задумом законодавця, закон покликаний удосконалити процедуру реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та забезпечення доступу нотаріусів до відомостей на електронних (цифрових) носіях Державного земельного кадастру. Відтак, цей закон також стосується орендних відносин землі, оскільки спрощує процедуру державної реєстрації права оренди на землі сільськогосподарського призначення. У цій статті ми спробуємо розібратися чи вдалося законодавцю досягнути поставленої мети щодо дерегуляції орендних відносин землі, спрощення процедури оформлення правовідносин та удосконалення процедури державної реєстрації права оренди. Зменшення кількості істотних умов договору оренди земельної ділянки Перше, що привертає увагу у Законі про дерегуляцію, це звуження переліку істотних умов договору та скасування норми про обов’язковість додатків, які раніше становили невід’ємну частину договору. Раніше договір оренди землі мав містити одинадцять обов’язкових умов та п’ять додатків (план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об’єкта оренди та ін.). Відсутність хоча б однієї істотної умови договору чи додатку до нього могла слугувати підставою для відмови в державній реєстрації договору або визнанні його недійсним у судовому порядку. Подібна зарегульованість була невиправданою. Закон про дерегуляцію істотно скоротив перелік обов’язкових до погодження умов договору. Відтепер сторони в обов’язковому порядку повинні погодити лише три умови: - об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - строк дії договору оренди; - орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Зазначені зміни мають спростити процес укладення договорів оренди землі і зменшити кількість позовів щодо визнання укладених договорів недійсними з суто формальних підстав. Це в кінцевому рахунку повинно забезпечити гравцям аграрного ринку більш стабільні умови ведення та планування бізнесу. Водночас, варто відзначити, що форма Типового договору оренди землі, затверджена Постановою Кабміну №220 від 3 березня 2004 року (далі – "Типовий договір") досі містить розширений перелік умов договору оренди земельної ділянки. За загальним правилом ст. 179 Господарського кодексу України зміст типових договорів не підлягає зміні, а лише конкретизації. Тому, до приведення форми Типового договору у відповідність до закону, найбільш обережною позицією буде визначення в договорі всіх умов, передбачених Типовим договором. Оренда земельних ділянок сільськогосподарського призначення До прийняття Закону про дерегуляцію невизначеним залишалося питання можливості використання земельних ділянок особистого селянського господарства юридичними особами. Така практика існувала, але точилася дискусія щодо її правомірності з огляду на неоднозначність у трактуванні та застосуванні положень Земельного кодексу України та Закону України "Про особисте селянське господарство". Відтепер на законодавчому рівні громадянам надано право передавати земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, у користування юридичним особам України. Юридичні особи можуть використовувати такі ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Мінімальний строк оренди сільськогосподарських земель Раніше Закон України "Про оренду землі" встановлював, що строк оренди сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва визначався з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою. Фактично сторони мали право погодити строк між собою в межах граничного максимального строку (49 років). Водночас, за даними Української аграрної асоціації[1], проекти сівозміни розробили лише 2% землекористувачів. Розроблення проектів було вкрай не практичним, оскільки земельні масиви у користуванні постійно змінювались, що робило процес їх розроблення безкінечним та дорогим. Сторони могли домовлятися і укладати як довгострокові, так і короткострокові договори оренди. Проте, укладення договорів на короткий строк не стимулювало орендарів дбати про родючість ґрунтів, що подекуди призводило до їх виснаження. Нова ж редакція закону скасувала обов’язковість проектів сівозміни, натомість зафіксувала мінімальний 7-річний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства. Запровадження мінімального строку користування земельними ділянками, за задумом законодавця, має забезпечити раціональне використання земель. Подібний досвід існує в європейських країнах. Так, наприклад, у Франції, яка є одним з найбільших сільськогосподарських експортерів в Європі, встановлений 9-річний мінімальний строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. При цьому також діє принцип заохочення укладення договорів і на більш тривалий строк, зокрема, шляхом надання землевласникам державної допомоги, яка може досягати 8 000 євро, а також зменшення податкового навантаження, за рахунок зниження податкової ставки на дохід, отриманий від оренди землі. Мінімальний строк оренди діє також в Бельгії (9 років), Іспанії (5 років), Нідерландах (6 років) та деяких інших країнах Європейського Союзу. З огляду на вищезгаданий європейський досвід можна стверджувати, що запровадження в України мінімального строку для договорів оренди землі відповідає практиці країн з високою ефективністю сільськогосподарського виробництва. Слід пам’ятати, що попри запроваджений мінімальний строк оренди, сторона договору зберігає право достроково розірвати договір оренди, якщо інша сторона порушує умови договору, скориставшись загальними нормами цивільного законодавства. Наприклад, орендодавець може достроково розірвати договір, у випадку несплати орендарем орендної плати за договором. Момент передачі земельної ділянки в оренду Закон про дерегуляцію по-новому визначає момент передачі землі, а саме пов’язує цей момент з фактом державної реєстрації власне права оренди, а не з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі, як було раніше. Тепер земельна ділянка вважається переданою в оренду одночасно із реєстрацією права оренди у державному реєстрі. При цьому оформлення окремого акту приймання-передачі земельної ділянки не вимагається. Державна реєстрація права оренди сільськогосподарських земель Серйозних змін зазнав порядок державної реєстрації прав на земельні ділянки. Закон про реєстрацію похідних речових прав уповноважив нотаріусів реєструвати права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення незалежно від нотаріального посвідчення договору, на підставі якого виникло таке право, нарівні з державними реєстраторами. При цьому, згідно зі згаданим законом, якщо особа уклала договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло і оформлено до 01 січня 2013 року, але ще не зареєструвала своє право в новому Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, нотаріус реєструє одночасно право оренди і право власності на таку земельну ділянку. Обов’язковою передумовою реєстрації прав на земельну ділянку є пошук відомостей про неї у Державному земельному кадастрі (надалі – "ДЗК"). Відсутність відомостей про реєстрацію земельної ділянки в кадастрі унеможливлює реєстрацію прав на неї. Прикінцеві положення Закону про реєстрацію похідних речових прав передбачали, що Кабінет Міністрів України має три місяці, щоб забезпечити підключення нотаріусів до ДЗК. Цей строк сплив 25 червня 2015 р. На момент підготовки статті нотаріуси так і не отримали доступ до ДЗК, відповідно вони поки реєструють права оренди тільки після того, як заінтересована особа сама отримає і надасть нотаріусу витяг з ДЗК про земельну ділянку. Проте, Кабмін своєю постановою від 24 червня 2015 року затвердив Порядок забезпечення доступу нотаріусів до ДЗК, який має набрати чинності через 30 днів після його опублікування. Можна очікувати, що з набуттям чинності нового порядку почнеться поступове підключення нотаріусів до кадастру, що дозволить їм в повній мірі задовольняти запити із реєстрації прав оренди на земельні ділянки. А поки нотаріуси не підключені до ДЗК, на перехідному етапі може бути у пригоді нова електронна адміністративна послуга, яка дозволяє заявнику через Публічну кадастрову карту замовити і оплатити витяг про земельну ділянку. Готовий витяг можна забрати у будь-якому із 660 центрів з надання адміністративних послуг по всій Україні. Безумовно, можливість подання заяв в електронній формі робить послугу більш прозорою та доступною, хоча і не дозволяє отримувати витяг у реальному часі. Це зможе робити нотаріус після підключення до ДЗК. Наразі послуга працює в тестовому режимі тільки для ділянок в Києві та Київській області, але вже найближчим часом має охопити всю Україну. Висновки Отже, повернемося до зазначеної на початку цієї статті мети, з якою приймалися Закон про дерегуляцію та Закон про реєстрацію похідних речових прав. Дійсно, обидва закони спрощують документальне оформлення відносин оренди землі, удосконалюють та полегшують процедуру державної реєстрації прав оренди. Разом з тим, на практиці запроваджені нововведення повною мірою ще не запрацювали. З одного боку, закон скорочує перелік істотних умов договору оренди землі, велика кількість яких ускладнювала, подекуди невиправдано, укладення договору. З іншого боку, поки залишається чинним Типовий договір оренди землі з широким переліком умов, які сторони можуть тільки конкретизувати, але не змінювати при укладенні договорів оренди. Орендарі тепер мають право зареєструвати право оренди на землю сільськогосподарського призначення не тільки у державного реєстратора, але й у нотаріуса. Загалом подібна зміна повинна полегшити державну реєстрацію права оренди на землі сільськогосподарського призначення у порівняні із існуючою процедурою, та, відповідно, зменшити корупцію в цій сфері. Водночас, саме по собі закріплення на законодавчому рівні можливості реєстрації права оренди нотаріусами без їх підключення до ДЗК не дає очікуваного ефекту. Орендарі поки все одно змушені самостійно звертатися до ДЗК по витяг про відповідну земельну ділянку для подальшої реєстрації права оренди у нотаріуса, або до державного реєстратора задля державної реєстрації свого права. Практична реалізація нових правил та можливостей тепер залежить від Кабміну. Уряд має забезпечити виконання запроваджених новими законами нововведень на практиці, зокрема, шляхом приведення власних нормативно-правових актів у відповідність до законів, а також забезпечення підключення нотаріусів до ДЗК для повноцінної реалізації наданих їм повноважень. [1] Дані доступні для ознайомлення за посиланням: http://goo.gl/IUHo7K
  • ФАКТИ ПРО НОВІ ПРАВИЛА ПЕРЕТИНУ КОРДОНУ: БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ Намір Європейського Союзу скасувати візи для українців очікувано став топ-темою для українських ЗМІ, для обговорення блогерами, експертами та політиками. Але інформація та припущення, що звучать у цій дискусії, не завжди є коректними. У квітні Єврокомісія офіційно запропонувала скасувати візи для громадян України. Відтоді з’явилися десятки публікацій про особливості очікуваного безвізового режиму. Проаналізувавши їх, ми виділили низку поширених хибних уявлень і сподівань, які варто уточнити, а часом – і просто спростувати. Стереотип І “Візи скасують, тож тепер можна їхати жити в ЄС” Їхати можна, а от жити – ні. Та й поїздки для постійного проживання мають граничну тривалість. Тим, хто їздить до країн ЄС часто та надовго, доведеться контролювати кількість днів, проведених в країнах Євросоюзу без візи. Обмеження – точно таке, яке ми мали із шенгенською мультивізою. Без віз можна перебувати на території ЄС в 90-денний період на кожні 180 днів. Оскільки ця система підрахунків може видаватися непростою (вона ускладнилася від 2013 року), Єврокомісія розробила онлайн-інструмент – шенгенський калькулятор – для тих, что часто подорожує до ЄС. Форма підрахунку на офіційному сайті ЄК – не найзручніша, та в мережі є чимало альтернативних калькуляторів, в тому числі на туристичних сайтах; саме ними ми рекомендуємо користуватися. Прорахунок може обернутися для вас недопуском на кордоні (при в’їзді у Шенгенську зону) або навіть депортацією (при виїзді чи при випадковій перевірці документів під час перебування). Офіційно принцип обрахунку формулюється так: в Шенгені можна перебувати не більше 90 днів “за будь-який 180-денний період”. На практиці це означає, що відлік ведеться на 180 днів назад від дати перетину кордону в’їзду чи виїзду. Не можна провести в Шенгенській зоні 89 днів, виїхати на день і повернутися на ще 90 днів, заявивши, що це почався новий 180-денний період – доведеться почекати за межами ЄС три місяці. Наприклад, якщо ви вперше в’їхали до ЄС 1 грудня 2015 року, пробули до 31 грудня (31 день), потім з 7 січня по 7 лютого (32 днів), і з 1 по 20 березня (20 днів), а після цього захочете знову в’їхати в квітні, то у вас залишиться тільки тиждень дозволеного перебування. І якщо ви, в’їжджаючи до Шенгену 1 травня, матимете зворотній квиток на 10 травня, прикордонник має право повернути вас до України. Та по завершенні 180 днів від дати першого в’їзду ваші грудневі дні почнуть “згорати”. Так, якщо ви в’їдете до ЄС 20 травня, то зможете лишитися там лише 1 тиждень. А якщо на один день пізніше – 21 травня, то матимете право безперервно перебувати на території ЄС 38 днів – аж до кінця червня, оскільки щодня “згоратиме” один день, проведений в Євросоюзі 180 днів тому, у грудні. Стереотип ІІ “Кордон можна буде проходити без зупинок” Це не так – прикордонники країн Шенгену перевірятимуть ваші документи. Але є й протилежний міф – мовляв, доведеться везти на кордон точно такий пакет документів, що нині – до консульства. Це так само не є правдою, але про це – трохи нижче. Отже, які документи теоретично можуть знадобитися при перетині кордону за безвізового режиму? По-перше, при перетині кордону без візи потрібен біометричний паспорт, дійсний щонайменше протягом трьох місяців після планованої дати повернення. По-друге, подорожуючий має бути готовий підтвердити намір повернутися назад. Наприклад, показати зворотній квиток або пояснити, чому його немає (приміром, якщо ви плануєте повертатися з Польщі до України автобусом і плануєте купити квиток на місці). Для тих, хто подорожує власним автомобілем, ця вимога, звісно, не є актуальною. По-третє, прикордонник може попросити підтвердити мету поїздки. Варіантів тут має бути чимало. Приміром, бронювання готелю вже є достатнім підтвердженням. Це також може бути запрошення на конференцію чи інший захід, де декларується, що організатори забезпечують вам проживання. Якщо ви їдете до родичів, ви можете заявити про цей факт, але будьте готові надати їхню адресу та інші контакти чи – за наявності – підтверджуючі документи. При цьому немає потреби робити офіційне запрошення, яке є обов’язковим для візи (а це – довгий і часто коштовний процес). По-четверте, потрібно мати поліс медичного страхування, для тих, хто подорожує автомобілем – “зелену карту” (страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу). І, нарешті, п’яте, найскладніше – подекуди в ЗМІ лунають заяви про те, що за безвізового режиму українці будуть змушені доводити на кордоні свою фінансову спроможність – наявність коштів на час поїздки. У кожної країни свої норми, але в середньому це близько 50 євро на день перебування. Стереотип ІІІ “Тепер буде ще складніше, аніж із візами!” Та чи означає це, що на кордон тепер доведеться везти довідки з банку, з роботи і тому подібне? Звісно, ні! Для когось це може стати несподіванкою, але рекомендація про наявність грошового забезпечення діє і нині, для власників візи. І вимоги прикордонників в даному сенсі не змінюються від того, що ви надавали довідки у посольство. Це – різні служби, вони використовують різні регуляції. Та на практиці ця норма застосовується вкрай рідко, коли у прикордонників є й інші обґрунтовані підстави відмовити подорожуючому у в’їзді. Окрім того, навіть в офіційних повідомленнях ЄС зазначає, що не йдеться про вимогу надавати довідки з банків, і тим більше – мати цю суму “кешем”. У роз’ясненні для мешканців безвізової Боснії на сайті представництва ЄС чітко зазначено, що доказом платоспроможності є не лише готівка, а також банківські картки. А для перевірки дійсності картки – у випадку, якщо вона знадобиться – подорожуючий може скористатися обладнанням на території пункту перепуску або ж його можуть попросити сконтактувати із банком, який випустив картку. Про довідки з роботи та виписки з рахунку – ані слова. Додатково зазначається, що подорожуючий може взагалі не мати грошей, і це не буде порушенням, якщо приймаюча сторона бере на себе всі витрати. Це – не така вже й рідкісна ситуація. Велика кількість запрошень на міжнародні заходи та конференції містять такий пункт, і достатньо лише показати його прикордоннику. Нагадаємо, це – інформація з офіційного роз’яснення ЄС про правила функціонування безвізового режиму. Підсумовуючи перелік документів, варто зазначити: на практиці легкість проходження кордону переважно залежатиме від вашої готовності чітко та вмотивовано відповісти на два традиційних питання: щодо мети поїздки та дати повернення. І це – точно ті питання, які прикордонник ставить і сьогодні, за наявності візи. Будь-яке хвилювання, втім, як і надмірно самовпевнена поведінка, може спонукати прикордонника до більш пильного контролю. Особливої пильності варто очікувати у перший період дії “безвізу”, особливо тим, хто поїде за кордон з новим біометричним паспортом, в якому не зафіксована ваша позитивна візова історія. В цьому разі не буде зайвим взяти з собою попередній паспорт, в якому є і візи, і штампи про перетин кордону. Бажаним – але не обов’язковим, адже чутки про тотальний жорсткий контроль є не більше ніж чутками. Доказом того, що масового надмірного контролю не буде, є приклад інших держав, які вже пройшли шлях України. Зокрема, приклад Молдови, для якої безвізовий режим діє вже два роки, та Боснії і Герцеговини, де “безвіз” працює вже п’ять років. І там, і там діють лише вибіркові перевірки на кордоні. Причому остання є значно більшим за Україну “постачальником біженців” до Євросоюзу. Так, опитані виданням “Смак подорожника” мешканці БіГ стверджують, що крім біометричного паспорта, від них не вимагали ніяких документів. Натомість громадяни Молдови часом мали надавати більше паперів. “Запитують зворотні квитки, бронювання житла і, звичайно ж, мету поїздки… Довідки з роботи або про розмір зарплати – не потрібні. Якщо є зворотний авіаквиток, можуть навіть не питати бронювання готелю”, – розповідає журналістка Today.md Тетяна Марку. Цікаво, що посольство Чехії в Молдові вказує, що навіть медичне страхування є бажаним, але не обов’язковим. Таке розходження інформації може пояснюватись багатьма чинниками: наявністю чи відсутністю безпекових викликів з даної країни, “візова” історія взаємин між країнами тощо. Прогрес у реформах та позитивна історія роботи безвізового режиму формуватимуть сприятливий фон для подальшого безпроблемного перетину кордону громадянами України. Читайте також: З сьогоднішнього дня, на біометричні паспорти різко підняли ціни Стереотип ІV “Безвізовий режим допоможе влаштуватись на роботу” Тут немає однозначної відповіді, чи коректна дана думка. Звісно, безвізовий режим не дає права на працевлаштування. Для цього буде потрібний трудовий контракт чи то запрошення на роботу, на підставі якого оформлюється національна робоча віза або посвідка на проживання. Робота в країнах Євросоюзу без офіційного дозволу є порушенням, за яке на порушника чекає депортація та заборону в’їзду до ЄС. Крім того, спроби виїхати на нелегальні заробітки можуть зазнати провалу. Так, у випадку Молдови часом відмовляли у в’їзді до Шенгену саме тим громадянам, які викликали підозру – чи не їдуть вони на заробітки. Та найбільші проблеми загрожують у разі, якщо нелегальна трудова міграція з України стане масовою. Тоді вона може бути розцінена Європою як загроза та зловживання безвізовим режимом і може навіть постати питання про його перегляд для всієї України. За даними посольства Чехії в Молдові, порушенням вважається як нелегальне працевлаштування з перевищенням ліміту перебування на території Шенгенської зони, так інелегальні сезонні роботи, що вкладаються у “дозволені” 90 днів. Водночас для короткотермінового навчання (до 90 днів) спеціальний дозвіл не потрібен. То чому ж ми кажемо про “неоднозначність” цього стереотипу? Бо певна допомога у працевлаштуванні справді можлива. У згаданому вище матеріалі про досвід Боснії наводилася цілком легальна тактика пошуку роботи за кордоном: скористатися безвізовим режимом, щоб поїхати до певної країни; домовитися там про роботу; отримати запрошення; після чого повернутися додому і на підставі контракту оформити національну трудову візу. Стереотип V “З безвізовим буде легше отримати статус біженця” Тут порада і “Європи без бар’єрів”, і “Європейської правди” є однаковою: громадянам України не варто намагатися отримати статус біженця чи притулок в ЄС. По-перше, різке збільшення кількості прохачів притулку з України може бути розцінене як міграційний ризик і ініціювати ідею скасування безвізового режиму. До слова, у 2014-2015 роках таке різке зростання вже було зафіксовано, та в абсолютних цифрах Україна посіла тільки десяте місце серед країн-постачальниць прохачів притулку до ЄС. По-друге, намагання українців отримати притулок в ЄС нині є практично безперспективним. Країни ЄС вживають серйозних заходів для протидії економічній міграції під прикриттям статусу біженця. У Фінляндії змінюють політику навіть щодо громадян Іраку, рівень безпеки в якому, на думку європейців, зріс. За Женевською конвенцією, біженець – це той, хто залишив країну “внаслідок достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування через свою расу, релігію, національність, належність до певної соціальної групи або політичні погляди і не може або не бажає скористатися захистом своєї країни”. При цьому ключовий фактор – не військовий конфлікт на території держави, а нездатність держави надати своїм громадянам захист. Європа в цілому вважає безпечними неокуповані регіони України. Російська окупація і збройний конфлікт охоплюють близько 7% території України. А це означає, що переселенці можуть отримати захист і в своїй державі. Про це опосередковано свідчить високий відсоток відмов нашим прохачам притулку. “Загалом, у 2015 році було розглянуто вдвічі менше заяв (9 295), ніж було подано… Лише 1,8% (390 рішень) українців отримали статус біженця”, – йдеться у дослідженні CEDOS. А деякі країни, як-от Німеччина, взагалі призупинили розгляд подань про притулок від громадян України. І хоча України наразі немає в запропонованому Єврокомісією загальноєвропейському списку “безпечних” країн походження, та вона вже є у відповідних національних списках Болгарії, Люксембургу та Великої Британії. Стереотип VI “Українці занадто бідні для поїздок до Європи” У “скептичній статті”, опублікованій 5 травня на “Європейській правді”, її автор Василь Зоря стверджує, що “українці продовжують покладати надії на те, чим через бідність не скористаються”. Та узагальнення дуже часто є хибними, і це – не виняток. Вкрай низький рівень середніх доходів не означає фінансової неспроможності абсолютної більшості українців. Безумовно, ми фантастично бідна країна, а мільйони українців – лише виживають. Середня зарплатня, за даними Держстату, нижча за 5 тис. грн, мінімальна – 1450 грн. Але при цьому в Україні функціонує потужна тіньова економіка, забезпечуючи більшу фінансову спроможність українців порівняно з офіційними даними. Автор вважає, що “мало хто дозволить собі викинути незайву суму” на біометричний паспорт, і порівнює Україну з Пакистаном, який, за його словами, запровадив біометричні паспорти ще в 2004 році. За 10 років їх отримали 4 млн осіб – це приблизно 2,2% від 180 млн пакистанців. Та факти спростовують ці припущення. В Україні ситуація вже зараз є іншою. Станом на квітень 2016 року вже видано близько 1,3 млн закордонних біопаспортів. Це 3% українців (без урахування окупованого Криму). І це – всього за “рік із хвостиком”, адже нові паспорти почали видавати лише взимку 2015 року. До слова, оформлення нового паспорту зазвичай є дешевшим, аніж шенгенської візи. Вартість біометричного закордонного паспорта складає від 561,47 грн (за 20 робочих днів у ДМС) до 1168,62 (за 7 робочих днів у ДП “Документ”). А для отримання візи через візовий центр треба сплатити консульський збір (35 євро) та сервісний збір, який, за даними моніторингу “Європи без бар’єрів”, складає від 11 до 29 євро. Тобто, якщо ви не підпадаєте під звільнення від зборів, мусите додатково викласти 46-64 євро (за офіційним курсом на час написання – 1320-1838 грн). А якщо ще згадати про необхідність кілька разів їздити до консульства/візового центру і збирати документи, то переваги біометричного паспорту стають ще очевиднішими. Витрати на саму подорож до ЄС також можуть виявитися порівняно невеликими. Наприклад, з Києва до словацького Кошице можна дістатися за 345-360 грн (135-150 – плацкарт до Мукачева, 212,5 – автобус до Кошице), до Варшави – за 500-600 грн автобусом, або навіть за 410, якщо їхати потягом до Львова, а звідти вже – автобусом. З Дніпропетровська чи Харкова до Варшави можна доїхати за 800-900 грн автобусом або за 500-600 грн потягом з пересадкою на автобус у Львові. Гірше з доступністю авіаційного сполучення, де ціни на найдешевші рейси до найближчих країн часто вимірюються сотнями євро, однак і цю ситуацію може змінити підписання угоди про “відкрите небо” з ЄС і прихід на український ринок європейських лоукостів, які, ймовірно, знизять ціни на деякі рейси до 1-2 тис. грн. Безперечно, найбідніша частина українців не зможе дозволити собі навіть такі витрати. Проте навіть статистика подорожей до ЄС із візовим режимом доводить: відсоток тих, хто зможе поїхати за кордон в найближчі роки, суттєво вищий, ніж ті пакистанські 2,2%. А безвізовий стане реальною перевагою для багатьох подорожуючих.
  • 16 НОВИХ ЗАКОНІВ, ЯКІ НАБУЛИ ЧИННОСТІ З 1 СІЧНЯ Закон про Державний бюджет України на 2016 рік. На 2016 рік встановлені доходи держбюджету в сумі 595 100 000 000 грн; витрати в сумі 684 млрд грн.Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: з 1 січня 2016 року - 1330 грн, з 1 травня - 1399 грн, з 1 грудня - тисяча чотиреста дев'яносто шість грн. ЧИТАЙТЕ: За рахунок п’яти податків міський бюджет поповнився на понад 90% Мінімальна місячна заробітна плата: з 1 січня - 1 378 грн, з 1 травня - 1450 грн, з 1 грудня - 1550 грн. Середньорічний курс гривні прогнозується на рівні 24,1 грн за дол. Закон про внесення змін до Податкового кодексу. Податкова реформа, розроблена урядом - внесені істотні зміни в НК і деякі законодавчі акти.ПДВ - вдосконалення порядку відшкодування з бюджету, два види реєстрів і т.д. Спрощенка - зменшення для платників 3 групи річного обсягу доходу з 20 до 5 млн грн; збільшення ставок для платників 3 групи і т.д. ПДФО - встановлення єдиної базової ставки 18% (замість двох діючих ставок 15% і 20%); для дивідендів залишається ставка в розмірі 5%. ЄСВ - встановлення єдиної ставки 22%. Зміни щодо акцизів, оподаткування с / г, податку на прибуток, нерухомість, транспортного та ін. Нова редакція Закону про держреєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень - згідно із Законом від 26.11.2015 № 834-VIIIСпрощення процедури держреєстрації нерухомості. Починається передача повноважень, перехідний період встановлений до 30 квітня.Суб'єктами реєстрації будуть виконкоми місцевих рад, міські та районні держадміністрації, держреєстратори (в т.ч. нотаріуси), акредитовані суб'єкти (суб'єкти публічного права, серед співробітників яких не менше 3-х держреєстраторів). Права можна реєструвати у будь-якого держреєстратора в межах області, а у нотаріуса - в межах всієї України. Можна буде зареєструвати права власності на об'єкти незавершеного будівництва, незатребувані паї. Підвищується вартість реєстрації, також законодавчо закріплені скорочені терміни реєстрації та плата за таку прискорену реєстрацію (у мінімальних зарплатах). Нова редакція Закону про держреєстрацію юридичних осіб і фізосіб-підприємців - згідно із Законом від 26.11.2015 № 835-VIIIСпрощення процедури держреєстрації бізнесу. Починається передача повноважень, перехідний період встановлений до 30 квітня.Передача органам місцевого самоврядування, місцевим держадміністраціям, нотаріусам та акредитованим суб'єктам повноважень щодо надання адмінпослуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та ФОП. Перехідний період встановлений до 30 квітня. За органами юстиції залишається державна реєстрація громадських формувань. Зміни спрямовані на реформування реєстрації, оперативності, мінімізації кількості документів та процедур. Також набирає чинності Закон від 26.11.2015 № 836-VIII про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо зарахування окремих адміністративних зборів. Закон від 05.11.2015 № 761-VIII "Про зовнішню трудову міграцію". Встановлено правові та організаційні основи держрегулювання зовнішньої трудової міграції та соцзахисту громадян України, які тимчасово виконували або виконують роботу за кордоном.Визначено права трудових мігрантів на належні умови праці, соціальний захист і возз'єднання сім'ї. Держава зобов'язана сприяти реінтеграції в суспільство трудових мігрантів та членів їх сімей після повернення в Україну шляхом надання соцпослуг. Встановлено державний контроль та відповідальність за порушення вимог законодавства про трудову міграцію.